Аналітика

Історію людства можна розглядати, як багатовікову боротьбу добра і зла, права і безправ’я, історію боротьби людства за своє право на життя і здоров’я, світоглядні позиції, працю і відпочинок тощо. Мільйони людей поклали свої голови заради того, щоб світова спільнота визнала людину найбільшою цінністю. Необхідно було пройти через сотні війн, через дві світові війни, перш ніж людство дійшло до висновку, що права і свобода людини, як певні можливості, що ґрунтуються на загальнолюдській моралі і необхідні людині для її існування і розвитку в конкретних історичних умовах, є невичерпними і невід’ємними.У 1948 році тисячолітні очікування акумулювалися у Декларації прав людини, яка стала новим поштовхом правозахисної діяльності та формування системи правозахисту.

Загальна структура прав людини сформована на основі низки міжнародних правових актів, які зведені у Білль про права.

Загальна Декларація прав людини;

Пакт про громадянські і політичні права;

Пакт про соціально-культурні права;

Перший Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.

Ці загальновизнані міжнародні правові акти доповнені основоположними конвенціями  в галузі прав людини, до яких належать:

Конвенція про політичні права жінок (1952);

Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації у відношенні жінок (1979);

Конвенція про права дитини;

Конвенція про статус біженців.

Окремо необхідно зупинитись на Кодексі поведінки, який стосується військово-політичних аспектів безпеки. Прийнятий у 1994 році і ратифікований Україною, він визначає низку норм, які стосуються забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Отже, низкою міжнародних правових актів сформовані міжнародні стандарти прав і свобод людини – нормативний мінімум загальнолюдських стандартів прав і свобод особистості, який визначає рівень державної регламентації з допустимими відступами у тій чи іншій державі у формі його перевищення або конкретизації.

Україна, як одна із країн-засновників Організації об’єднаних націй, підтримала всі міжнародні та регіональні правові акти у галузі прав людини, дала згоду на їх обов’язковість та імплементувала у національне законодавство.

Необхідно зазначити, що стаття 17 Закону України “Про міжнародні договори України” передбачає, що:

„1. Укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори України становлять невід’ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

2. Якщо міжнародним договором України, укладення якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.”

Права і свободи, проголошені Декларацією прав людини 10 грудня 1948 року, гарантовані Конституцією України і закріплені у законах України. Зокрема, систему прав військовослужбовців формують закони України „Про оборону”, „Про Збройні Сили України”, „Про військовий обов'язок і військову службу”, „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” „Про статус ветеранів військової служби,  ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист” й інші закони та нормативно-правові акти.

Сукупність міжнародних і національних нормативно-правових актів є системоутворюючою ознакою системи правового захисту громадян України в цілому і військовослужбовців, зокрема.

До невід’ємних прав і свобод людини і громадянина належить сукупність громадянських (особистих), політичних та економічних, соціальних і культурних прав.

Громадянські (особисті) права  включають:

право на життя, свободу і на особисту безпеку;

право на свободу від рабства і підневільного стану…;

право на визнання правосуб’єктності;

заборону тортур, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження і покарання;

право людини вважатися невинуватою доти, доки її вину не буде встановлено шляхом судового розгляду(презумпція невинуватості);

право на недоторканність житла, таємницю кореспонденції, заборону втручання в особисте і сімейне життя;

свободу пересування і поселення…;

свободу думки, совісті та релігії.

Сукупність політичних прав становлять:

свобода безперешкодно дотримуватись своїх переконань;

свобода одержувати і поширювати інформацію та ідеї у будь-який спосіб незалежно від державних кордонів;

свободу мирних зборів і асоціацій;

виборчі права;

право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або через вільно обраних представників.

До найбільш загальних економічних, соціальних і культурних прав належать:

право на працю і вільний вибір роботи та захист від безробіття;

право на справедливу і задовільну винагороду;

право створювати професійні спілки;

право на відпочинок і дозвілля;

право на захист материнства і дитинства;

право на освіту, причому початкова освіта повинна бути обов’язкова, професійна освіта – загальнодоступна, а вища – однаково доступна для всіх на основі здібностей кожного;

право на соціальне забезпечення;

кожна людина має права вільно брати участь у культурному житті суспільства.

Необхідно зазначити, що на сторожі додержання прав і свобод людини і громадянина стоїть сукупність суб’єктів правозахисту.

До них належать:

конституційні контрольні органи;

органи державної влади, правоохоронні та правозастосувальні органи;

органи військового управління, місцевого самоврядування тощо;

громадські правозахисні організації.

Центральною фігурою захисту прав військовослужбовців виступає командир-єдиноначальник. Ст. 59 Статуту внутрішньої служби вимагає від командира „…займатися правовим вихованням підлеглих, постійно виховувати підлеглих у дусі гуманізму та людяності, спираючись при цьому на загальновизнані принципи міжнародного права, виявляти чуйність та бути уважним до підлеглих, забезпечувати їхню соціальну та правову захищеність, знати потреби і запити особового складу  та своєчасно реагувати на них.”

Командир (начальник), як правозахисник, діє в межах чинного законодавства, у спосіб, визначений законами і організувавши взаємодію із іншими суб’єктами правозахисної діяльності зосереджує увагу на наступних напрямах роботи.

Глибоке вивчення і ретельний аналіз потреб і запитів підлеглих, соціальних процесів у військових колективах, всебічне забезпечення суспільно значимих і мотивованих інтересів.

Організація неухильного виконання законів України, підтриманні у частині (підрозділі) твердого статутного порядку, оскільки система суспільних стосунків, правова практика є основним фактором, який впливає на формування правової свідомості і правової культури.

Невпинна реалізація заходів правового виховання, як процесу доведення до військовослужбовців встановлених державою дозволів і заборон з метою  формування стійких навичок дисциплінованої поведінки, не допущення порушень наріжних прав і свобод інших військовослужбовців.

Організація правової роботи у частині, підрозділі, своєчасна та об’єктивна реакція на будь-які порушення прав і свобод військовослужбовців, запобігання та вжиття заходів щодо поновлення порушених прав.

організація правової підготовки особового складу, військових керівників всіх ланок, своєчасне доведення до них сучасних методів застосування правових норм у життєдіяльності колективів, забезпечення необхідного обсягу правових знань з метою формування правової свідомості.

Субсидіарним конституційним контрольним органом є Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Правовими основами діяльності Уповноваженого є Конституція України (ст. 55, яка гарантує право громадянам України на захист - „Кожен має право звертатися за  захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”. та 101 - „Парламентський контроль за додержанням конституційних  прав  і  свобод  людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини”. ) і Закони України „Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” та „Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави” (ст.11 Контроль за додержанням конституційних прав і свобод військовослужбовців )

Сферою діяльності Уповноваженого є відносини, що виникають при реалізації прав і свобод людини і громадянина лише між громадянином України та органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами.

Аналіз діяльності Уповноваженого з прав людини свідчить, що до найболючіших питань, які бентежать зазначені категорії громадян, належать:

реалізація державних гарантій соціального захисту (більше 21% справ про порушення прав військовослужбовців, ветеранів війни і військової служби);

встановлення відповідного статусу громадянам і призначення відповідних державних гарантій соціального захисту (до 22% справ);

пенсійне забезпечення осіб, звільнених із військової служби, та деяких інших осіб (близько 19% справ);

виплати одноразових допомог, компенсацій та інших соціальних виплат, передбачених чинним законодавством (близько 14% справ);

житлове забезпечення військовослужбовців, ветеранів війни і військової служби та інших осіб, які мають таке право (13% справ);

формування належних умов військової служби (близько 7% справ);

Уповноважений з прав людини, як суб'єкт цивільного контролю над Воєнною організацією та правоохоронними органами держави, продовжує  системний моніторинг і здійснює заходи щодо запобігання порушенням громадянських та особистих прав військовослужбовців на життя і здоров’я, захист честі й гідності, особисту недоторканність і безпеку та вжиття заходів щодо їх поновлення у разі порушення.

З цією метою Уповноваженому з прав людини надане право застосовувати визначені Законом акти реагування. До них належать конституційне подання, подання органам влади, які порушили права людини і громадянина, щорічна та, в разі необхідності – спеціальна, доповідь Уповноваженого з прав людини Верховній Раді України про стан додержання прав і свобод людини в Україні. У більшості випадків, Уповноважений звертає увагу посадових осіб органів державної влади на необхідність додержання прав людини або їх поновлення.

Систематизація і поглиблений аналіз справ, які перебували або перебувають у провадженні Уповноваженого з прав людини, свідчить, що існує низка найбільш загальних причин, які призводять до порушень прав військовослужбовців. Зупинюсь на деяких з них.

Недосконалість законодавчої та нормативно-правової бази, яка  декларує наріжні права громадян України, які перебувають на військовій службі, та регламентує механізми їхньої реалізації. Так, логічний ланцюжок „соціальні стандарти – соціальні нормативи - та державні соціальні гарантії” окремим категоріям громадян України із спеціальним статусом змістовного наповнення та нормативного закріплення не набув. Низка норм, які регламентують громадянські, політичні, соціально-економічні й культурні права військовослужбовців, ветеранів та інвалідів протирічать одна одній, а окремі нормативно-правові акти з цих питань втратили актуальність і не відповідають Конституції України та чинному законодавству.

Проблеми пенсійного забезпечення. Обурення ветеранів і їхніх громадських об’єднань викликає, зокрема, блокування перерахунку пенсій у зв’язку із зміною розмірів грошового забезпечення окремих категорій  військовослужбовців і врахування при цьому надбавки за виконання особливо важливих завдань. Тому другий рік здійснюється провадження у справі щодо пенсійного забезпечення учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, військовослужбовців, звільнених із ВНЗ та видів Збройних Сил до 2008 року.

Продовжується провадження у справі по механізму виплати одноразової грошової допомоги у зв’язку із втратою здоров’я. Законом передбачено, що у  разі загибелі (смерті) військовослужбовця Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів, який перебував на кадровій військовій службі або проходив військову службу за контрактом, під час виконання ним обов'язків військової служби сім'ї загиблого (померлого), а в разі її відсутності його батькам та утриманцям виплачується одноразова грошова допомога в розмірі десятирічного грошового забезпечення загиблого (померлого) за останньою  посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Переважна більшість звернень містять інформацію про порушення наріжних прав, які є похідними від відсутності однозначного тлумачення нормативних вимог.

Небезпека криється ще й в тому, що в силу різних причин посилюються спроби вивести систему соціального захисту військовослужбовців, осіб, звільнених із військової служби, із під прямої відповідальності держави, із сфери військового законодавства, під систему соціального страхування в сферу, яка регулюється трудовим законодавством. Зокрема, прийняті законодавчі рішення, на підставі яких військовослужбовці вже підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття та пенсійному страхуванню.

Правове невігластво, правовий нігілізм і недостатня правова інформованість населення. У досліджених випадках посадові та службові особи органів державної влади в межах своєї компетенції належних рішень не приймають або приймають їх із порушенням вимог чинного законодавства. Окремі громадяни, які знаходяться у складних життєвих умовах, вимагають соціальних гарантій, не передбачених їхнім статусом. Спостерігаються звернення, в яких громадяни просять надати інформацію про належні їм права та про повноваження органів державної влади, які повинні їх реалізовувати.

Недосконалість фінансових механізмів реалізації державних гарантій соціального захисту. Так, наприклад, фінансування медичного та санаторно-курортного лікування ветеранів війни і військової служби передбачене програмами, головними розпорядниками яких є МОЗ та Мінпраці, в той час, як значна частина цих категорій громадян перебуває на обліку у лікувальних закладах за місцем служби перед звільненням із військової служби. Не відпрацьований механізм фінансування будівництва і придбання житла для осіб, звільнених із військової служби та постійного житла для військовослужбовців. Майже рік здійснюється провадження у справі щодо реалізації права ветеранів війни на безкоштовний проїзд автобусами міжміського сполучення (пристанційний збір).

Низькі можливості соціальної інфраструктури щодо реалізації гарантованих прав і свобод, значне скорочення організацій і установ державної власності, суттєві фінансові та організаційні складнощі у придбанні послуг в установах приватної форми власності.

Висновки.

1. Після виборів слід очікувати підвищення активності законотворчої і нормотворчої роботи. Фактично 5 років законодавство соціальної сфери не розвивалося, воно не було в системному плані витребуване, різнокольорові латки на ньому видно не озброєним оком. Але останнім часом Кабінетом Міністрів України затверджені концепції удосконалення соціального захисту громадян України, пенсійного забезпечення і попереду у вас серйозні завдання, якщо хочете, світоглядного характеру. Ви будете на передньому краї цієї роботи, потрібно знайти своє місце в ній, мати політичну волю і сміливість відстоювати свої корпоративні інтереси.

2. Юристам дуже не просто працювати з командирами і начальниками різних рівнів, але потрібно знаходити аргументи, форми і методи впливу, щоб рішення приймались виключно в межах чинного законодавства.

3. Правова освіта і правове виховання особового складу. При всій повазі до командирів всіх рівнів та їх заступників із виховної роботи, є серйозні сумніви щодо їхньої здатності суттєво вплинути на зміст цієї роботи. Тому офіцери юридичних служб завжди очікуються на прийомах громадян з особистих питань, при проведенні занять з бойової та гуманітарної підготовки, розгляді звернень і заяв військовослужбовців і члені в їхніх сімей.

Завідуючий відділом захисту прав військовослужбовців,

ветеранів та інвалідів Секретаріату Уповноваженого

Верховної Ради України з прав людини

О.В.Сасько

Газета "Народна армія" № 39 від 2 березня 2010 року